Марі Зельда
сім'я на Землі та на Марсі

Моє ім'я Марі Зельда, мені 22 роки. Я використовую займенники він/вона, мені комфортно змінювати їх протягом розмови.

Приблизно з 12 років я сприймаю себе як небінарну людину, тоді такого поняття в нашому мовному просторі ще не було. Понад 10 років я живу не
в Україні, сюди повертаюсь у гості, тому що тут зараз моя сім'я й наречена. Займаюся вивченням гендерквірності й небінарності в музиці, здобуваю докторський ступінь у цьому напрямові.

Також останнім часом активно веду блог для ЛГБТ-підлітків у ТікТоці, він дав мені можливість більш відкрито висловлювати свою позицію. Раніше
в українському середовищі це було досить складно,
у мене були проблеми з праворадикальними товаришами — чотири зламані ребра і зламаний ніс
є тому підтвердженням.

Тут я, напевно, уперше буду так відкрито говорити
про свою ідентичність у контексті стосунків
із родиною, тому що безпосередньо з ними я не можу це обговорювати. Можу з близькими друзями — вони моя друга сім'я.

Моє ім'я Марі Зельда, мені 22 роки. Я використовую займенники він/вона, мені комфортно змінювати їх протягом розмови.

Приблизно з 12 років я сприймаю себе як небінарну людину, тоді такого поняття в нашому мовному просторі ще не було. Понад 10 років я живу не
в Україні, сюди повертаюсь у гості, тому що тут зараз моя сім'я й наречена. Займаюся вивченням гендерквірності й небінарності в музиці, здобуваю докторський ступінь у цьому напрямові.

Також останнім часом активно веду блог для ЛГБТ-підлітків у ТікТоці, він дав мені можливість більш відкрито висловлювати свою позицію. Раніше
в українському середовищі це було досить складно,
у мене були проблеми з праворадикальними товаришами — чотири зламані ребра і зламаний ніс
є тому підтвердженням.

Тут я, напевно, уперше буду так відкрито говорити
про свою ідентичність у контексті стосунків
із родиною, тому що безпосередньо з ними я не можу це обговорювати. Можу з близькими друзями — вони моя друга сім'я.

Персефона
створення внутрішніх опор

Мене звати Персефона (за паспортом — Аліса),
але серед близьких віддаю перевагу цьому імені. Мені 19 років, я вчуся на біолога в Польщі, люблю малювати та мейк-ап.

Я використовую різні займенники залежно
від того, яка частина ідентичності переживається наразі. Моя гендерфлюїдність являє собою декілька ідентичностей, які проявляються залежно від ситуацій.

Мені було б цікаво показати, як гендерна ідентичність влаштована саме в мене, тому що,
з одного боку, мені не доводилося бачити саме таку репрезентацію небінарності в медіа, а з іншого, тому що не думаю, що я одна така.

Зараз я в академвідпустці через пандемію, також зверху наклалися проблеми з продовженням візи, тому я повернулася в Україну. Живу вдома у свого партнера Френкі, ми разом уже 2 роки.

Так вийшло, що я запропонувала йому зустрічатися за 3 дні до свого переїзду. Для мене стосунки на відстані були набагато кращим варіантом, аніж брак стосунків із ним взагалі.
У майбутньому ми плануємо переїхати разом
в іншу країну.

Френкі
порожнеча та її наповнення

Мене звати Френкі, мені 22 роки, я працюю вчителем англійської мови. Навчався на медичного інженера, вивчився, але зрозумів, що хочу займатися безпосередньо медициною. Цього року починаю здобувати вищу освіту вдруге — у медичному університеті.

Ідентифікую себе як агендер, мені дуже подобається прекрасний термін gendervoid (гендерна порожнеча). Я пансексуал, просто тому що люди приваблюють мене не через призму гендерної ідентичності.

Моя ідентичність, а точніше, її відсутність, досить тісно пов'язана з тим, що довгий час мені було складно виявити свою особистість і вибудувати будь-яку ідентичність взагалі. У мене діагностований МРЛ (межовий розлад особистості) і зібрати себе, виявити свою ідентичність мені багато в чому допомогла тривала психотерапія. Вона допомогла також зрозуміти, що я люблю й що мені подобається, що
я відчуваю й що ці почуття можуть просто бути,
їх можна приймати та проживати, і почувати себе
від цього цілісно й наповнено.

Нікіта
цінність прийняття

Мене звуть Нікіта, я ідентифікую себе як небінарна персона й використовую займенники вона/її. Мені 18 років, після закінчення школи я використовую вільний рік, щоби підготуватися до вступу до університету в Празі.

Зараз я перебуваю в стосунках із дівчиною. Саме вона й допомогла мені усвідомити мою ідентичність: розповіла про варіації небінарності, альтернативні займенники, підтримує мене в пошуку стилю та експресії. Поруч із нею я відчуваю себе дуже добре й безпечно, та дуже вдячна їй за це. Ми живемо в різних містах, але приїжджаємо одна до одної досить часто.

Довгий час я думала, що я — трансгендерна дівчина, але мене зупиняло відчуття, що навіть якщо я почну перехід, у мене не буде достатнього пасу (to pass — коли трансгендерність людини не зчитується з зовнішності і його/її приймають за цисгендерну — прим. ред.) через дуже низький голос і сорок сьомий розмір взуття. Але зараз я розумію, що така нерішучість була, імовірніше, вираженням необхідності до кінця осмислити власну ідентичність.

Кальман
батьки різного масштабу

Моє ім'я — Кальман Верешхазі, я транс*маскулінна людина, використовую займенники він/його.
Я фахівець із семітських мов і координатор транс*ініціативи в Харкові. Переїхав до Харкова
із Санкт-Петербурга шість років тому.

Паралельно з координацією ініціативи я займаюся фрілансом, працюю з перекладами. Я перекладаю
із сучасного, біблійного, арамейського, мішнаітського івриту та трохи з арабської. Навчався
в Петербурзькому інституті юдаїки.

Спочатку я просто читав лекції у «Сфері», мені сподобалося, і я задумався, як це можна продовжити. Практично випадково на очі потрапив грант, я подав заявку й ось — пів року тому з'явилася ініціатива Trans*illumination. Тепер я нарешті займаюся тим, що мені подобається. Поки що спільноту складно зібрати й переконати в тому, що цікаві івенти можуть бути
не тільки в столиці, але прогрес безумовно є.

Мені цікаво говорити про трансгендерність не тільки
у формальних рамках, коли мова йде про медичні
і юридичні аспекти переходу, а й розглядати це явище
з антропологічної та культурологічної точки зору. Адже екзистенційні питання, наприклад, про пошук місця у світі, нікуди не діваються.

Моє ім'я — Кальман Верешхазі, я транс*маскулінна людина, використовую займенники він/його.
Я фахівець із семітських мов і координатор транс*ініціативи в Харкові. Переїхав до Харкова
із Санкт-Петербурга шість років тому.

Паралельно з координацією ініціативи я займаюся фрілансом, працюю з перекладами. Я перекладаю
із сучасного, біблійного, арамейського, мішнаітського івриту та трохи з арабської. Навчався
в Петербурзькому інституті юдаїки.

Спочатку я просто читав лекції у «Сфері», мені сподобалося, і я задумався, як це можна продовжити. Практично випадково на очі потрапив грант, я подав заявку й ось — пів року тому з'явилася ініціатива Trans*illumination. Тепер я нарешті займаюся тим, що мені подобається. Поки що спільноту складно зібрати й переконати в тому, що цікаві івенти можуть бути
не тільки в столиці, але прогрес безумовно є.

Мені цікаво говорити про трансгендерність не тільки
у формальних рамках, коли мова йде про медичні
і юридичні аспекти переходу, а й розглядати це явище
з антропологічної та культурологічної точки зору. Адже екзистенційні питання, наприклад, про пошук місця у світі, нікуди не діваються.

Лімо
перформативність життя

Мене звати Кіндер Лімо, для друзів — просто Лімо, я небінарна персона та використовую займенники вони/їх. Я музикантка, художниця, перформерка та блогерка.

Живу на цій планеті приблизно двадцять років, але не люблю говорити про свій фактичний вік десь, окрім як на прийомі в лікаря. Люди завжди щось очікують від певного віку, а мені дуже хочеться, щоб оцінювали мої справи, а не кількість прожитих років. Щодо цього, я проводили перформативну вечірку, де ми святкували моє 127-річчя. Там були мої близькі люди, був торт зі свічкою «127». З того моменту, я святкую дні народження не в той день, що написаний у паспорті, а коли проходжу якийсь етап, коли розумію, що я виросли та змінились.

Перформансом займаюсь три чи чотири роки, я прийшли до цього із сучасного танцю та концептуального мистецтва. Мені завжди відгукувалося досліджувати тілесну та соціальну сторону самовираження: я танцюю в публічних місцях, скільки себе пам'ятаю. У нашій культурі взагалі складно з вираженням почуттів, тим паче з допомогою танцю. У нас прийнято, що потрібно привертати до себе якнайменше уваги: одягатися непримітно, навіть сміятися голосно не дуже культурно. Перформанси та сама по собі перформативність — це частина мого життя.

Марго
знайомство зі справжністю

Мене звати Марго, мені комфортно, коли щодо мене використовується займенник «вона». Іноді я жартую про себе в чоловічому роді, але в цілому вважаю важливим використання фемінітивів щодо себе. Мені 27 років, я працюю контент-менеджеркою. Паралельно я шукаю себе у творчості, веду блог, хочу займатися створенням одягу. Люблю гуляти, знайомитися, вивчати себе та інших.

Мені було складно назвати себе дівчиною або жінкою, скільки я себе пам'ятаю. Для мене за цими назвами завжди стояв якийсь набір характеристик і вимог, які мені не близькі. Мені більше хотілося, щоби мене сприймали як підлітка або дитину. Уже відрефлексувавши свою внутрішню мізогінію
я зрозуміла, що бажання сприйматися так було способом уникнути сексуальної об'єктивації, якої дівчина починає зазнавати відразу ж, як тільки досягає пубертату. Тому я всіляко уникала атрибутів, які могли б натякнути на те, що я дівчина, а отже, наївна, дурна
й не здатна себе захистити.

Зараз я дотримуюся погляду на ідентичність як спектр. У кожної людини занадто багато відтінків і нюансів, щоби їх можна було визначити кількома назвами
та вважати, що розумієш, що із себе представляє конкретна особистість. Одного разу мій знайомий сказав: «Так ти ж томбой!»

Мене звати Марго, мені комфортно, коли щодо мене використовується займенник «вона». Іноді я жартую про себе в чоловічому роді, але в цілому вважаю важливим використання фемінітивів щодо себе. Мені 27 років, я працюю контент-менеджеркою. Паралельно я шукаю себе у творчості, веду блог, хочу займатися створенням одягу. Люблю гуляти, знайомитися, вивчати себе та інших.

Мені було складно назвати себе дівчиною або жінкою, скільки я себе пам'ятаю. Для мене за цими назвами завжди стояв якийсь набір характеристик і вимог, які мені не близькі. Мені більше хотілося, щоби мене сприймали як підлітка або дитину. Уже відрефлексувавши свою внутрішню мізогінію
я зрозуміла, що бажання сприйматися так було способом уникнути сексуальної об'єктивації, якої дівчина починає зазнавати відразу ж, як тільки досягає пубертату. Тому я всіляко уникала атрибутів, які могли б натякнути на те, що я дівчина, а отже, наївна, дурна
й не здатна себе захистити.

Зараз я дотримуюся погляду на ідентичність як спектр. У кожної людини занадто багато відтінків і нюансів, щоби їх можна було визначити кількома назвами
та вважати, що розумієш, що із себе представляє конкретна особистість. Одного разу мій знайомий сказав: «Так ти ж томбой!»

Мішель
сила та наполегливість

Мене звати Мішель, я трансгендерна дівчина.
Мені 20 років, я родом із Західної України, але
на початку цього року переїхала до Києва. Живу абсолютно звичайним життям: працюю, гуляю, дивлюся серіали.

Я родом із маленького міста Сокаль Львівської області. Поїхала звідти, тому що там була дуже жорстка дискримінація, я була місцевою знаменитістю, але не в хорошому сенсі. Навіть коли я приїжджала до Львова, мені здавалося,
що на мене всі дивляться.

Я з тих трансгендерних людей, які знали власну ідентичність із самого початку. Мою маму викликали в дитсадок із питанням «Чому ваш хлопчик поводиться як дівчинка?» Звичайно ж,
і із самого початку мене намагалися соромити тим, що я поводжусь як «баба, а не як справжній мужик». У маленькому місті уявлення про гендерні ролі були досить простими, тому й моя ідентичність виражалася через поведінку.
Я відмовлялася стригтися, одягала бабусину хустку, як перуку.

CLICK

1

2

3

4

5

6

7

8