Також мені завжди складно залишатись осторонь щодо соціально-політичних процесів, які відбуваються в Україні та світі. Я з ніг до голови активістка та чимало моїх перформансів є політичними. Я використовую перформанс також як інструмент мирної та ненасильницької боротьби за свої політичні погляди та права. Звичайно хочеться перформити більш політично незаанґажовано та в більш спокійних для роздумів умовах, але коли щось жахливе трапляється — я не можу мовчати.

Також у своїх роботах рефлексую на тему квірності, гендерної та сексуальної ідентичності, на цю тему в мене був гепенінг (з англ. — подія, прим. ред.) у Чернівцях. Прямо посеред головної вулиці була створена інсталяція моєї кімнати, де були розміщені записи з мого особистого щоденника про мій різний особистий досвід, була шафа зі сценічним, дивакуватим та повсякденним одягом, інші мої особисті речі. Можна було дослідити, як люди реагують на вразливий світ маленької людини, спостерігати, як вони починають взаємодіяти зі мною чи з моїми речами, чи дбайливо ставляться, чи агресивно, і так далі. З приємних моментів: якісь перехожі хлопці були дуже вражені дійством та почали на очах у всіх приміряти мій одяг та робити мейк-апи. Україна мене часто вражає.

Щодо музики, з дитинства я хотіли бути співачкою та артисткою, але мало хто вірив у мене, адже я не маю сильних вокальних даних. Не зважаючи на це, я завжди потихеньку писали музику. Ще в школі я шукали мінуси в інтернеті, записували голос вдома на диктофон. Потім разом із приходом дорослого життя та метушні це якось забулося, доки я не познайомились Доріаном Електрою, які на той момент були ще не таким популярним музикантом як сьогодні. Вони запросили мене у свій європейський тур, присвячений виходу їхнього пілотного альбому, як танцівницю. Мене дуже надихнула їхня творчість і вони допомогли мені прокинулися від свого музичного забуття. Це дуже важливий та переломний у житті момент для мене, адже після всього цього я чітко зрозуміли та вирішили будувати музичну кар'єру, адже це те, що я люблю всім серцем. Я дуже серйозно зараз займаюся цим: записуюся в студії, знімаю кліп, розбираюся в маркетингу та основах музичного бізнесу. Мою музику можна послухати тут.


У мене немає завершеної музичної освіти, але це не заважає мені створювати всю свою музику від підбору семплів та мелодії до власне текстів. Наразі працюю над своїм пілотним синглом. За останній рік відбулися мої концерти в різних місцях: від квір-вечірок у Львові до гей-барів у Бухаресті. Я дуже надихаюся американською та міжнародною гей-сценою. Мені хочеться цієї репрезентації в Україні, хочеться вкладатись у розвиток нашої гей-сцени та виводити її на міжнародний рівень.

Я також довгий час думали, що це несерйозно. Наприклад, коли в мене виникло перше свідоме сексуальне бажання до дівчини в 16 років, я ніяк не поставилися до цього, думали, що то разова акція. Але, якщо згадувати, то в мене із самого початку були гомосексуальні досвіди. Навіть коли я дізналися про бісексуальність, я думали, що це не про мене, бо думали, що якщо мене тільки сексуально приваблюють жінки, і я їх не кохаю, то це не варте називатись орієнтацією.

В Українській академії лідерства, де я тоді навчалися, я почали шукати інформацію на цю тему. Я звернулися до психологів у академії і зробили помилку, бо мені сказали, що це ще мине, не варто звертати увагу, з таким посилом, ніби я починаю чимось хворіти. Потім, коли я вперше закохалися в жінку, а вона не розділила моїх почуттів — я не раз згадували слова тих психологів, і на фоні відторгнення та пасивної агресії з її боку, мені дійсно здавалося, що я просто зійшли з розуму, і мені треба полікуватися. Тому, на початку дослідження своєї сексуальності та ідентичності варто бути дуже обережними з джерелами, адже деякі з них можуть нашкодити.

Я вчилися в Католицькому університеті у Львові, і саме під час навчання там я почали заглиблюватись у цю тему, вивчати інформацію й чітко ідентифікувати себе як бісексуальну людину. Завдяки новим знанням я почали розуміти, що це не я ненормальні, а суспільні норми та устрій. Я почали займатися активізмом. На своєму досвіді мені стало зрозуміло, наскільки важлива просвіта, що в багатьох людей немає доступу до конструктивної інформації, як не було в мене. Потім я дізналися про пансексуальність і зрозуміли: о, це моє! Зараз, думаю, мене приваблюють усі, хто квір.

Доріан Електра — перша небінарна людина, про яку я дізналися. Спершу я сумнівалися, чи така ідентичність про мене, чи я буду черговим «транстрендером» (термін, що використовують для позначення людей, які «стають» трансгендерними через моду — прим. ред.). Коли я зловили себе на думці, що це є єдине, що мене зупиняє, сумніви відпали.

У родині тема сексуальності була повністю табуйована. Мені було п’ять чи шість років, коли я дізналися від подружок слово «секс». Я ще нічого не знали про це, у мене не було якихось асоціацій із цим словом, але було цікаво. Я взяли свій щоденник і записали там три слова: «Секс, секс, секс». Мама знайшла його, демонстративно покликала батька й публічно налаяла мене: «Дивись, яку погану річ твоя донька зробила». Насварила мене, нічого не пояснивши, і при всіх вирізала ножицями цей запис. З того моменту я винесли, що на цю тему з батьками говорити не можна, а секс — це щось таємниче та погане.

У родині не було жодної сексуальної освіти, навіть базової: звідки беруться діти, що існують ІПСШ, на всіх «дорослих» моментах мені заплющували очі та на всі ситуації, де поміж людьми був сексуальний зв’язок, мама говорила, що «вони одружилися». Усе це я пізнавали, як, мабуть, більшість дітей того часу: з телевізору, батьківських касет із порно та від подруг, мами деяких давали їм більше інформації. Тоді з подружкою ми грали в «кохання», ми досі згадуємо цей досвід з усмішкою.

Я вдячні тому часу за те, що тоді ще не було цензури на об'єктивацію, зараз я розумію, що це жахливо, але тоді через нереалістичне зображення жіночої сексуальності в музичних кліпах я могли досліджувати власну, помічати, що мене приваблює жіночність. Ексклюзивний контент: мій перший оргазм трапився під кліп Бориса Мойсеєва «Sex XXL Revolution», де сенс пісні в тому, що для кохання не існує заборон, а в самому кліпі відкрито транслювалась гомосексуальність. Мене насправді дуже тішить такий збіг.

Я не можу сказати, що я й досі гіперсексуальні, навпаки, зараз я більш схиляюсь до асексуального чи демісексуального спектру. Я використовую в житті та творчості такі гіперболізовані, карнавальні образи, як інструмент, щоби деконструювати табуйованість цих тем. У культурі є тенденція сексуалізувати табуйовані речі, ніби вони стають привабливішими від того, що на них існує заборона. Наприклад, жіночі соски. Я маю намір нормалізувати різні частини людського тіла. У різних культурах вони несуть різний сенс. У деяких африканських культурах, наприклад, немає заборони на жіночі соски, а в мусульманських країнах є табу майже на все жіноче тіло. Я вважаю, що потрібно дивитися ширше й не замикатись у рамки деструктивних традицій, тим паче в столітті глобалізації. Культура має демонструвати автентичність, а не гнітити й соромити за неї.

Перший образ, який я вирішили показати тут — це сумний клоун, який крізь сльози насолоджується життям. У нього розбите серце. У мене завжди були відкриті очі й душа до цього світу, але з досвідом виявилося, що не всі такі відкриті, як я. Мені часто траплялися люди зі своїми власними страхами, тривогою та іншими почуттями, які не знали як свої емоції прожити та прокомунікувати, як наслідок моє серце часто розбивали, але я все одно не закриваюся і продовжую жити, досліджувати та радіти. Я часто ставлю себе у вразливу позицію, і вважаю це дуже сильною своєю рисою. Я не боюся ризикувати. Як тільки я закохалися вперше, я одразу ж розповіли цій людині, навіть не подумавши, що це може погано закінчитися, враховуючи, що це гомосексуальні почуття. Було дуже боляче і складно. Але я не закрилися, попри розбите серце. Я інвестую такі переживання у творчість, музика справляє на мене терапевтичний ефект. У цьому образі «щоби не плакать, я сміялась», рухаюсь далі й не здаюсь. Виходжу на сцену, співаю пісню про свій досвід, усі танцюють та радіють. Такий от контраст.

Другий образ — вишиваночка, яку я, до речі, самі вишили ще на уроках праці в школі. Звісно, мені допомагала мама, тому не буду забирати авторство повністю собі. Я люблю Україну, не можу залишатись осторонь політичних подій. Я активно брали участь у Майдані. Але, як і в моїй родині, частина нашої культури стирається й замовчується.

Варто згадати хоча б про Лесю Українку та Ольгу Кобилянську, з листувань яких видно, що вони були не просто подругами, а любили одна одну. Варто пишатися цим, відкривати українські квір-студії, досліджувати.

Третій образ — це один із моїх звичайних сценічних образів, я б виступали в цьому на своїх концертах, або пішли б презентацію пісні Кім Петрас або Charli XCX.

У мене є партнерка, ми живемо в різних країнах, але намагаємось скоротити цю відстань. Дуже обмежує пандемія й те, що українцям доволі важко здобути візу в США. Ми бачимось десь раз на пару місяців, обираємо країну й летимо туди. Пощастило, що є варіант віддаленої роботи й можна подорожувати. Напевно, це вже окреме культурне явище в лесбійській спільноті — стосунки на відстані, на цю тему є дуже багато жартів.

У стосунках мені важливо, щоби людина була щира, мала зі мною спільні цінності й була відповідальною. Відповідальність — це про відповідь. Можна прослідкувати етимологію в різних мовах: ответственность — ответ, responsibility — response. Я ціную у своїй партнерці те, що вона завжди відповідає, збирається із силами й дає відповідь, навіть якщо це важко. Для мене це перший досвід таких взаємин, де є комунікація та щира підтримка. Звісно, я відповідаю їй тим самим.

Зараз я багато працюю над своєю музикою та музичною кар'єрою загалом. Думаю, у багатьох митців є така проблема: створювати щось, але не вміти донести це до світу. Працюю над розвитком свого блогу, займаюся організацією всіх творчих та бізнес-процесів. Вважаю за важливе говорити про те, що бути мисткинею — це повноцінна робота. Я також займаюся менторством з англійської мови, а ще — просто живу, багато відчуваю, гуляю, подорожую, працюю, мрію й ділюся своїм досвідом, як, наприклад, у цьому інтерв'ю.