Почасти тому мені завжди хотілося поїхати від них. Це бажання підтвердилось, коли мені потрібно було повернутися в Україну. На першому місці виявився страх матері, що я втрачу рік, ніж моя безпека і стан здоров’я. Зараз я більше підтримую контакт із родиною батька (батьки розлучені), вони більше зацікавлені в тому, що зі мною відбувається, чим я живу.

Адаптуватися в Польщі було складно, тому що нікого не було поруч. Доводилося боротися із соціальної тривожністю.

Моя мама хотіла бути актрисою, але після першого курсу повернулася з Москви додому й дотепер впевнена в тому, що так сталося через те, що її мати недостатньо штовхала її до реалізації, тому зі мною вона всіляко намагалася уникнути такої «помилки».

У мене було декілька камінг-аутів, але по суті вони були аутингом із боку моєї матері, яка знаходила мої щоденники, малюнки та влаштовувала серйозні розмови, у яких спочатку намагалася довести, що мені не можуть подобатися дівчата, а в одній з останніх розмов сказала, що не знає, як до мене ставитися й не хоче більше вважати мене своєю сім'єю. Доводилося чути, що так, є «такі» люди, але вони розуміють, що це ненормально і приховують свою орієнтацію, ось і я мушу приховувати. Водночас мені ніколи не доводилося стикатися з цькуванням чи осудом із приводу своєї орієнтації або ідентичності де-небудь, окрім дому, де мене весь час намагалися унормувати «заради мого ж блага».

Скрізь, де це доречно, я говорю відкрито про свою ідентичність і про свої стосунки. Мене завжди підтримували друзі та партнери/партнерки. З деякими колишніми партнерками я досі підтримую непогані стосунки. Також великим підтриманням для мене все життя була творчість. Я малюю, скільки себе пам’ятаю.

Психіка людини влаштована у такий спосіб, що в процесі дорослішання ми інтегруємо різні частини значущих для нас дорослих, їхні способи поводження з нами, їхнє ставлення, ідеї та слова, і конструюємо з них «внутрішні об'єкти». Моя ідентичність багато в чому перетинається з цими частинами, по суті це і є внутрішні частини моєї особистості, наділені гендерним забарвленням, за допомогою яких я спілкуюсь зі світом. Кожна частина відповідає за різні аспекти моєї особистості та життя, багато які з них були та є захистом та підтриманням, коли їх бракувало з боку родини. На фото представлені декілька з цих частин.

У мене є внутрішній критик Марк — це захисний механізм, він з'являється на початку спілкування, критикує мене й оточення. Спочатку він з'явився, напевно, як захист від сімейного середовища, щоби справлятися з критикою звідти. Зараз я працюю над тим, щоби його агресія більше спрямовувалася на якісь продуктивні дії, на вибудовування здорових кордонів, а не на руйнування мене. У мене також є відчуття його віку, йому 27 років.

Моя творча частина — Ірис. Якщо Марк найбільш маскулінний з усіх, то Ірис — найбільш фемінна частина. Це досить вразлива частина, вона рідко показується світу, тільки коли умови й стосунки для цього достатньо безпечні. Мені було страшно в деякі періоди життя, що вона зовсім зникне й це дуже гнітюче — відчувати, що частина тебе зникає.

Безіл відповідальний за функціональність, навчання, розпорядок дня, дотримання домовленостей, проявляється в діловій комунікації, у побудові зв'язків у нових колективах. Він з'явився після закінчення 9-го класу, коли мені потрібно було перейти з математичного класу в природознавчий. Він допомагав мені влитися в новий колектив і звикнути до контрасту навантаження: у математичному класі мені було постійно дуже складно і стресово, а природознавчий напрям підходив більше.

Частина, яка символізує турботу й безумовна любов — це Алекс, небінарний. Він піклується про інших і допомагає піклуватися про себе, дає мені можливість відчувати себе в безпеці. Є Лео — бунтівна підліткова гендерфлюідна частина.

Усі ці частини сформувалися в мене на початку підліткового віку, з 11 до 13 років, коли був дуже важкий період у моєму житті. У мене були проблеми зі сном і панічні атаки, ззовні постійно був стрес і тиск із приводу успішності. Я була зобов'язана підтримувати відмінну успішність у класі підвищеної складності, одночасно вчитися в музичній і художній школі, витримувати скандали вдома. У такий спосіб мені вдавалося справлятися і знаходити опори в собі.

Звичайно, багато в чому в мене залишається фокус на дисципліні, серйозне ставлення до навчання, взяті із сім'ї, але я вчуся ставитися до себе більш дбайливо. З поганого я помічаю за собою реакції й спроби маніпулювати людьми, на кшталт тих, які використовує мати, але намагаюся вчасно помічати їх і обирати більш екологічний спосіб контакту.

У мене є внутрішній конфлікт, який полягає в тому, що я хочу бути хорошою людиною і водночас піклуватися про себе, але не дає спокою ідея про те, що хороша людина не може хотіти обірвати всі контакти зі своєю родиною.

Я планую будувати свою сім'ю з Френкі, переїхати в країну, де ми могли б усиновити або удочерити дитину. Шкода, що немає гендерно нейтрального терміна для називання процесу усиновлення/удочеріння, крім як «взяти». Але спочатку мені важливо розібратися зі своїми проблемами та травмами, щоби брати на себе таку відповідальність.

У наших стосунках теж є, над чим працювати. Ми намагаємося припускати один в одного найкращі наміри й у конфліктних ситуаціях пам’ятати, що якщо людина зробила щось не так, то не тому, що вона навмисно хоче зробити боляче. Намагаємося бути чесними одна з одним, відкрито говорити про переживання. Іноді доводиться сідати й дуже довго говорити, щоби прийти до загального розуміння.

Мені б хотілося, щоби суспільство приймало різноманітність ідентичностей, як частину характеристики людини, а не щось для привертання надмірної уваги. Або як «фазу», навіть якщо вона триває вже десять років.